Генеральний штаб ЗСУ оприлюднив інтерв`ю з пілотом, який здійснював польоти для доставки вантажу та евакуації поранених з "Азовсталі".
Пілот розповів:
"Головна складність полягала в тому, що керував всією операцією ГУР, і це була секретна операція, що часу на саме зрозуміння та з’ясування всіх нюансів було небагато для самого екіпажу.
Але це є й плюс, тому що всю операцію вже було сплановано ГУРом, і вони давали за маленький проміжок часу багато інформації, багато розвідданих. Всю інформацію, яку потребував екіпаж.
Кожен індивідуальний випадок, коли виконувався цей політ - це було індивідуально. У когось було доба, у когось був тиждень на підготовку, він знав, що це буде, а у когось було вісім годин.
Основна складність полягала в тому, що необхідно було виконати доставлення вантажу в глибину території противнику на більше 100 км. Вся ця відстань супроводжувалась дуже щільною протиповітряною обороною противника. І згідно тактики, згідно всіх математичних розрахунків, це було не те що складно, це було майже неможливо виконати.
Але практика показала, що це було можливо виконати, і ми виконували це.
Тільки в зоні посадки було 3 різних зенітно-ракетних комплекси, які перекривали зону посадки.
Є технічні нюанси, нажаль, про які не можна розказувати, але звичайно ми намагаємося обійти зону поразки ППО, щоб просто не входити в неї. Але є інші завдання, в яких просто неможливо це зробити, як, наприклад, була доставка вантажу та евакуація поранених з Маріуполю. І головне для нас - це знати всі природні та штучні перешкоди, щоб вони нам допомагали, а не, навпаки, заважали.
Розповім взагалі про цей політ. Коли було поставлено завдання, всі розуміли, який ризик це, але командувач, коли ставив перший раз це завдання, сказав так: в скільки життів цивільних, скільки життів інших людей ви оцінюєте своє життя, екіпажу? От скільки людей повинно загинути, щоб ви зрозуміли, що ваше життя цього коштує? І ми всі дійсно розуміли, що там коїться, що у людей не було там навіть ліків, щоб якусь елементарну допомогу надати. Що не було боєприпасів і це було вкрай необхідно зробити.
Саме тому всі йшли на цей ризик. Розуміючи, задля чого і задля кого вони це роблять.
Найбільше хвилювання було, коли ти йдеш до вертольоту перед запуском. Але вже в процесі вже всі розуміли, що це просто робота. Ми просто працювали, робили те, що мали робити. І в той момент, коли ми вже опинились в Маріуполі і йшла висадка, людей та вантажів, було вже відчуття ейфорії, нам здавалось, що якщо ми прийшли сюди, і ми зараз знаходимось в зоні поразки трьох зенітно-ракетних комплексів, і ми стоїмо тут і ми вивантажуємось, що ми все, ми як королі світу. Ми вже перемогли і все. Все буде добре.
Але на жаль це був не кінець. Тому що на зворотному маршруті, через 3 хвилини після зльоту, в мій вертоліт влучила ракета ПЗРК і відмовив один двигун. Нажаль, інший вертоліт, який йшов позаду, йому менше повезло і він… Весь екіпаж тоді загинув. Впав.
І от після цього, як вже влучила ракета, це був викид адреналіну, і ми робили те, що ми мали робити. У нас був варіант підсісти на іншому майданчику, щоб не летіти, бо ми знали, що у нас один двигун, але на борту знаходились 20 поранених, і я знав, якщо ми сядемо десь в полі, як їх забирати, як евакуювати, що потрібен буде інший вертоліт, а це вже незапланована операція і це було неможливо. Тому приходилось тільки робити те, що ми мали робити, долетіти до місця посадки.
У кожного пілота по всім керівним документам прописано, що він приймає рішення на зліт та посадку. І є купа нюансів, де він може прийняти рішення. Це може бути і погода. Скажу, що в цей день, коли ми виходили, погода була не гарна і вона не сприяла виконанню завдання, і було 10 причин, чому ми могли це не виконувати, але попри все це ми виконували."