Технічний прогрес завжди визначав можливості та досягнення країн і імперій. Так було колись: людство винайшло бронзу і почало застосовувати її, у першу чергу, для військових потреб, а значно пізніше і залізо. Так завдяки технічному прогресу Англія з невеликої країни стала світовою імперією, яка панувала над такими країнами як США, Канада, Індія, Китай, Австралія та ще цілою низкою значно менших за площею та населенням країн. Різні країни в різні періоди ставали лідерами в технічних досягненнях і це призводило до їхнього розширеного впливу у світі, ведення колоніальних війн, а в 20-му столітті і до розв'язування загарбницьких війн (Німеччина, Японія).
Декілька поколінь населення СРСР ціною страшних людських втрат, виснажливої роботи, голодоморів та репресій після революції 1917 року і за часів Другої світової війни створювали технічні досягнення та виробництва (в основному у військовій сфері), завдяки чому СРСР став другою після США світовою державою. Наші діди та батьки захистили країну від фашистських загарбників і багато хто загинув, а тому ми ніколи не зрадимо пам'ять про їхній подвиг! Особливо стрімке зростання у Радянському Союзі в усіх галузях, у тому числі й рівня життя, відбулося після війни. Наше покоління, що народилося в цей час, також додало до цього знання та вміння. Так автор, як і тисячі його колег по роботі у конструкторському бюро О. К. Антонова, брав участь у створенні таких літаків як Ан-28, Ан-72/74, Ан-124, Ан-124-100, Ан-225, Ан-70, Ан-218, авіаційно-космічної системи МАКС на базі літака Ан-325, а також у підтримці льотної придатності та модернізації літаків авіакомпанії "Руслан" (зараз "Авіалінії Антонов").
У своїх статтях автор у 2015 році писав, що Україна у складі СРСР наприкінці 1980-х років за своїм інтелектуальним, технічним та технологічним потенціалом входила до п'ятірки найбільш розвинутих країн Європи та до десятки світових лідерів. Після цього деякі українські політичні діячі почали це повторювати як мантру. На жаль, українці за 34 роки незалежності не ставили собі за мету зберегти та розвинути радянські надбання, а просто тупо їх зруйнували, пограбували та дешево продали, наприклад, "Тут робили РЕБи та електроніку для космосу, а зараз здають приміщення в оренду: сумна історія київського заводу "Оріон"".
Деякі високотехнологічні підприємства вдалося зберегти, але не завдяки діям української влади, а завдяки видатним українським керівникам, наприклад, генеральний конструктор П. В. Балабуєв АНТК ім. О. К. Антонова, президент "Мотор Січ" В. А. Богуслаєв та ін. Але починаючи з 2015 року на ДП "Антонов", а з 2022 року на "Мотор Січ" влада призначала не фахівців керувати вказаними підприємствами, а сторонніх невігласів, а тому і майбутнього немає.
Паралельно з руйнуванням високотехнологічних виробництв, освіти і науки проводилась дебілізація значної кількості населення країни, а в останні роки і знищення історичної пам'яті. Результати цієї діяльності влади прекрасно показані у пісні з казки "Буратіно", яку співають лисиця Аліса і кіт Базиліо: "На дурака не нужен нож, ему с три короба наврешь і делай с ним что хошь и т. д.".
Починаючи з початку 1990-х років багато країн у світі почали стрімко розвиватися в технічному прогресі, це, перш за все, США, Японія, Південна Корея, Китай, ОАЕ, Туреччина та інші. Завдяки такій політиці влади вони вийшли на перші позиції у світі з інтелектуальної власності, створення нових технологій і виробництв, а також значного збільшення ВВП, рівня життя і обороноздатності. Я сподіваюся, що, дивлячись на зазначені країни та наслідки війни з росією, населення України трохи порозумнішає і в них з'явиться здоровий глузд, тому вони обиратимуть і контролюватимуть владу, яка розвиватиме країну, насамперед, у сфері освіти, науки, високих технологій та виробництва товарів світового рівня, а не лише аграрного сектору.
Як показав досвід останніх 2-х років війни, навіть незначне застосування високих технологій дозволило Україні у сфері виробництва та застосування БПЛА та дронів (хоча і з великими нецільовими витратами) в окремих періодах протистояння переважати російського агресора, завдавати ударів у значній глибині території та тривалий час стримувати його просування.
Оскільки автор ще у 2014 році звертався до МО України (після 3-х місяців метушні нічого не захотіли робити) з пропозиціями про створення 3-х видів БПЛА: типу Байрактар, баражуючий боєприпас і невеликий розвідувальний дрон на рівні взводу чи роти, то природно, що я постійно стежу за розвитком цього виду озброєння. Особливо цікаво читати українських авторів, які безпосередньо беруть участь у розробках та застосуванні БПЛА та дронів на полі бою.
Сьогодні в Україні працює кілька десятків розробників і виробників БПЛА та дронів, але, на жаль, відсутній централізований інтелектуальний орган, який би ставив вимоги до характеристик зазначених ЛА у зв'язку з обстановкою, що швидко змінюється на фронті у сфері їх застосування. Так, на початку війни великі надії покладалися (навіть пісні складалися) на БПЛА "Байрактар" виробництва Туреччини. Після цього почали широко застосовуватися дрони типу "DJI Mavic", які колишній міністр МО А. Ю. Резніков називав "весільними дронами". А зараз основним засобом на полі бою є FPV-дрони, а також розвідувальні (Лелека-100, Валькірія, Фурія, SHARK, Spectator та інші) та ударні (Бобер, Паляниця, Лютий, Аеропракт А-22, R-18, Shulika та інші) БПЛА.
Деякі типи безпілотників, створених в Україні
Тобто ми бачимо величезну кількість найрізноманітніших ЛА, що призводить до великих витрат у їх виробництві та, особливо, застосуванні. Це ускладнює підготовку операторів і, особливо, операторів, які займаються знищенням російської техніки, шахедів і дронів на полі бою. Це пов'язано з тим, що зазначені ЛА маневрують, з'являються перешкоди і йде реальний бій, тому оператор повинен мати не тільки навички управління дроном, але й навички виживання, адже ворог спеціально полює за ними! Цьому навчають у навчальному центрі ВМС ЗСУ, де розробляють методики і засоби застосування, а також виживання операторів.
Доцільно було б в Україні створити на базі просунутого виробника БПЛА або, наприклад, ДП "Антонов" інтелектуальний центр із залученням кращих фахівців у сфері розробки та застосування і військових з бойовим досвідом для централізованої розробки вимог до різних типів як існуючих, так і перспективних дронів та БПЛА. Потрібно постійно і швидко вивчати і аналізувати бойовий досвід, а також інновації, що їх застосовує ворог у розробці БПЛА і дронів, а також протидронових засобів і РЕБ, та втілювати у вітчизняні розробки.
Чому такий центр необхідно створювати на базі приватного виробника чи підприємства, а не в Міністерстві оборони чи інших органах влади? Мій сумний досвід протягом 20 років спілкування та роботи з чиновниками всіх вищих органів влади та депутатами показує, що вони працюють насамперед на тих, хто їх посадив у це крісло, а не над розвитком і проблемами країни. У мене є знайомий високопосадовець (нині вже колишній), який протягом 20 років обіймав високі посади в державі: перший заступник міністра промислової політики, заступник генерального директора ДК "Укроборонпром", голова Національного космічного агентства України, а в 2020-2021 роках навіть став віце-прем'єром - міністром зі стратегічних галузей промисловості України. І якщо ви, шановні читачі, запитаєте, що він створив за ці 20 років у країні, то він не покаже вам, як то кажуть, навіть "собачої будки".
Також необхідно виділити 3-5 (для конкуренції) основних великих розробників і виробників, які будуть створювати БПЛА і дрони на конкурсній основі, як це робиться в США. А як же, запитаєте ви, інші десятки українських розробників та виробників? Моя пропозиція така: вони продовжують працювати в ринкових умовах і деякі можуть увійти до більших компаній, а інші виживатимуть або за рахунок інновацій та або більш низької собівартості, або швидкості втілення нових розробок!
Наведу повчальний досвід створення різної техніки в США в роки Другої світової війни і до теперішнього часу. Наприклад, як створювався у 1940 році всесвітньо відомий позашляховик для армії "Willys". Було видано технічне завдання близько 100 виробникам, але лише 3 взялися його виконувати. Цими виробниками було побудовано дослідні зразки. Після проведених всебічних випробувань було обрано один тип техніки, який надалі виробляли всі учасники конкурсу. Така уніфікація дозволяє суттєво економити кошти у виробництві та експлуатації, особливо у бойових умовах! І зараз у США існує така практика для більшості видів озброєння, створення ракет для освоєння космічного простору та ін.
У багатьох розвинених країнах існують інтелектуальні центри та або інститути, які працюють над глобальними завданнями розвитку якихось важливих напрямів, наприклад, у військовій сфері або промисловості в державі. Ці центри на десятиліття вперед визначають, яким чином розвиватиметься той чи інший напрямок і таким чином формують політику держави. Найбільш відомим таким центром є корпорація RAND (англ. research and development - дослідження та розвиток - американська некомерційна дослідницька організація, яка надає послуги державним установам США, Європи, Середнього Сходу та Азії).
В Україні повністю відсутні подібні центри чи інститути, а більшість важливих державних рішень приймаються в ОПі, виходячи з політичної доцільності чи піару, чи відволікання уваги від гарячих проблем усередині країни. Наприклад, на початку каденції нинішнього президента 2020 року в Туреччині було замовлено 2 корвети на 1 мільярд євро і де вони?
Адже будь-якій технічно освіченій людині зрозуміло, що корвет вартістю близько 500 млн євро можна знищити дроном або ракетою вартістю до 1 млн євро. Ось і стоять ці корвети в Туреччині на приколі до мирних часів, а величезні кошти "закопані", хоча їх дуже потребують ЗСУ для оборони країни.
Зараз з усіх "прасок" в Україні звучить, що підписані меморандуми і будуть закуповувати і збирати в Україні винищувачі Saab JAC 39 Gripen виробництва Швеції та Rafale виробництва Франції. Кожен такий винищувач коштує приблизно 80 млн доларів, а якщо врахувати вартість запасних частин, озброєння, підготовки льотчиків та техніків та ін., то ця сума подвоїться.
Якщо повернутися до початку війни, то можна згадати, як безкарно російські літаки обстрілювали та скидали бомби на ЗСУ та мирні міста на території України. Але з появою в Україні різних систем ППО та знищенням кількох російських літаків ці польоти повністю припинилися.
Багато мешканців країни думали, що з появою винищувачів F-16 значно посиляться позиції ЗСУ, але цього не сталося. Зараз головна проблема з цими винищувачами - як сховати їх від ворожих шахедів і ракет.
Якби в Україні був інтелектуальний центр, то він би визначив, що краще ці багатомільярдні суми на закупівлю західних винищувачів витратити на створення в Україні різних перспективних БПЛА, дронів, протидронових засобів, РЕБ та ППО!
Наприклад, сьогодні у кількох країнах розробляються БПЛА, які доповнюватимуть або виконуватимуть роль винищувачів. Ще одним перспективним напрямком є створення стратосферних БПЛА (псевдосупутник), які можуть виконувати різні функції у військовій та цивільній сферах (див. "Висотні платформи тривалого базування (HAPS): нові горизонти для технологічного розвитку України" - сайт Крила).
Таким чином, бюджетні та приватні кошти будуть використовуватись в Україні, а згодом ця високотехнологічна продукція продаватиметься в інші країни. Ось таким шляхом повинна рухатися українська влада!
Ще одним простим і дешевим засобом є використання навчально-тренувального літака Л-39 Альбатрос. В Україні на початку 1990-х років залишилося близько 400 таких літаків, а кілька десятків їх збереглося і на початку 2022 року. Використання таких дешевих і маневрених літаків для знищення ворожих "шахедів" та "гераней" (і підготовки льотного складу) призвело б до кращого результату, ніж важких і дорогих МіГ-29 та F-16, але чомусь нікому в Україні така думка не приходить у голову. От виклянчити або купити щось дороге у західних партнерів - це досягнення.
Анатолій Вовнянко - провідний конструктор у службі літака Ан-70, керівник служби провідних конструкторів зі створення літака Ан-225 "Мрія", заступник головного конструктора з літаків Ан-124, Ан-124-100, Ан-225, Ан-218 та їх модифікацій, к. т. н. 1985 р. АН УРСР, лауреат премії Ради Міністрів СРСР 1986 р. за створення сплавів та напівфабрикатів для літака Ан-124.
