Україна випробувала естонський високошвидкісний ракетний дрон-перехоплювач P4P, розроблений компанією Alatyr Group із Таллінна.

Про це написав Tim De Zitter, Lifecycle Manager у Belgian Defence, який займається напрямками ATGM, VSHORAD, C-UAS та баражуючих боєприпасів.

За його оцінкою, важливість P4P полягає не лише у появі ще одного перехоплювача на мапі бойових технологій, а в тому, що ця система створена під конкретну і дедалі небезпечнішу прогалину у протидії безпілотникам та ближній протиповітряній обороні.

Електричні FPV-перехоплювачі вже змінили економіку боротьби з дронами типу Shahed, дозволивши збивати відносно дешеві повітряні цілі без застосування дорогих ракет. Однак поява швидших реактивних цілей переводить цю боротьбу в інший клас швидкостей.

У таких умовах значно більшу роль відіграють прискорення, швидкість набору висоти, геометрія зближення з ціллю та енергія на фінальній ділянці перехоплення. Простого переслідування дешевим електричним дроном уже може бути недостатньо.

Саме тому P4P привертає увагу. Alatyr Group описує його як гібридний ракетно-електричний перехоплювач, призначений для боротьби зі швидкими повітряними цілями класу понад 500 км/год, зокрема з реактивними дронами типу "Герань-3".

Фактично йдеться не просто про "дрон проти дронів", а про спробу створити проміжну ланку між дешевими електричними системами перехоплення та дорогими ракетними засобами ППО.

Логіка такого підходу зрозуміла: якщо Росія підвищує швидкість ударних дронів типу Shahed, Україні та її партнерам потрібні перехоплювачі, які збережуть головну перевагу дронової ППО - вигідне співвідношення вартості перехоплювача і цілі.

Дешевий перехоплювач, який не може наздогнати ціль, втрачає сенс. Водночас ракета, яка здатна збити таку ціль, але коштує надто дорого, не може бути масовою відповіддю на постійні атаки.

De Zitter зазначає, що Україна знову стає живою лабораторією для європейських оборонних інновацій. Найактуальніші рішення дедалі частіше народжуються не лише у великих оборонних корпораціях чи класичних закупівельних циклах, а й у малих командах, через швидкі випробування, відгуки з поля бою та прямий контакт із реальною загрозою.

Для Європи це означає, що майбутній ближній ешелон ППО не обмежуватиметься радарами, гарматами та ракетними пусковими установками. Він дедалі більше потребуватиме одноразових перехоплювачів, гібридних силових установок, автономного наведення на фінальній ділянці, стійких систем управління та швидкого виробництва.

Водночас P4P ще має довести свою ефективність не лише на публічних тестових відео чи заявах компанії. Але сам напрямок уже очевидний: перехоплення дронів переходить від імпровізованих FPV-переслідувачів до спеціально створених засобів протиповітряної оборони.